Сировинна база хімічної промисловості України

                         Сировинна база хімічної промисловості України

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировині кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних виді мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів).Про запаси вугілля, газу і нафти в Україні докладно викладено у темі, присвяченій паливно-енергетичному комплексу. Зупинимося на характеристиці інших видів хімічної сировини.



Україна має практично невичерпні запаси кухонної солі (понад 10млрд.т), більше ніж половина яких припадає на Артемівсько-Слов’янське родовище Донбасу. Соляні пласти залягають тут на глибині від 80 до 500 м, їх потужність місцями досягає 20—28 м. Вони розробляються шахтним способом шляхом «вилуження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший інтерес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. Ряд великих родовищ кухонної солі є у Закарпатті. З них з давнини розробляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ропою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.

Хімічна промисловість в Україні

                                                 Хімічна промисловість в Україні

Хімічна промисловість України  — хімічна промисловість в межах України.

Для свого розвитку має міцну сировинну базу: власне хімічну сировину (сірка, солі, фосфорити), відходи від інших галузей промисловості, а також нафту, вугілля, природний газ.

Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Виробництво скла в Україні

                                                         Виробництво скла в Україні

На поч. 19 століття в Україні було близько 40 гут, в яких працювало приблизно 1 000 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З сер. 19 століття стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій пол. 19 століття відбувається процес концентрації С. п. на капіталістичних основах. Загальне число зав. зменшується, але пересічні розміри їх і продукція зростають: 1883 року 30 скляних зав. Правобережжя, на яких працювало 458 робітників, дали продукції на 180000 карб.; числа на 1900: 20, 2711 і 1 549 000. На всіх цих зав. виробляли звичайний і аптечний посуд, тафельне й лямпове скло. Більшість зав. (і то найбільших) була в купецьких (гол. єврейських) руках. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних зав. з продукцією на бл. 2 млн карб.; найбільші з них: Рокитянський (Овруччина; 500 робітників, продукція — 700 000 карб.), Романівський (Новоград-Волинський.; 400 робітників, 200000 карб.), Мірчанський (Київ. пов.; 195 робітників, 126 000 карб.). Під кін. 19 століття почали виникати великі скляні зав. на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції укр. скла. Кількість зав. в Україні 1913 була бл. 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Заг. продукція укр. скла становила 6,7 млн т.

Після занепаду під час революції с. п. почала відроджуватися у 1920-х pp. За офіц. даними 1928—1929, на території Правобережної України діяли 14 скляних зав. з 5 398 робітниками, вартість продукції — 9,1 млн карб. Згодом С. п. двічі реконструйовано (у 1930-х і по другій світовій війні), модернізовано і створено нові зав. та нові види продукції; виробництво сконцентровано насамперед на великих підприємствах (1940 було всіх 70, 1971 — 60); обсяг промисловості мав зрости за 1940 — 70 у 4 рази. Виробництво основних видів С. п. в УРСР на 1970 таке:

Частка УРСР в заг.-союзній продукції С. п. (1970) — 22,0% (у тому ч. віконного скла — 22,0%), 1974 — 25,8% (полірованого скла — 22,4%, армованого й візерунчастого — 40,1%, консервної тари — 37,1%). На поч. 1971 в УРСР нараховувалося бл. 60 підприємств С. п., у тому ч. 6 зав. для виробництва листового й техн. скла, 14 — сортового посуду, 8 — пляшок, 6 — тарного скла, 9 — дзеркал та ін. С. п. зосереджувалася передусім на Донбасі (тут вироблялося 95% продукції віконного скла). Найбільші зав.: Костянтинівський склоробний (заснований 1897), Костянтинівський «Автоскло» (з 1897), Лисичанський (з 1935), Львівський, Запорізький склоробний, Херсонський скляної тари, Дзеркальна фабрика в Одесі, зав. художнього скла в Києві та ін.

Над наук.-техн. проблемами розвитку С. п. працюють Київ. філіал Держ. н.-д. інституту скла у Москві, н.-д інститут скла зав. «Автоскло» в Костянтинівці й ін.

Ковка метала

                                       

Ковка металла

Кування  - це високотемпературна обробка різних металів ( залізо , мідь і її сплави, титан , алюміній і його сплави), нагрітих до кувальної температури. Для кожного металу існує своя кувальна температура, що залежить від фізичних (температура плавлення, кристалізація) і хімічних (наявності легуючих елементів) властивостей. Для заліза температурний інтервал 1250-800 ° С, для міді 1000-650 ° С, для титану 1600-900 ° С, для алюмінієвих сплавів 480-400 ° С. Особливим видом кування є холодна кування , яка проводиться без нагрівання деформованого металу.


Розрізняють:

• кування на молотах (пневматичних, парових і гідравлічних)
• ручна ковка
• штампування

1. Процес кування 
2. Нагрівання болванки 
3. Обжимка болванки 
4. Заготівля 
5. Остаточна обробка 

Види кування :

1. Кування коней:
   Кування коні - прикріплення до її копит підков , які захищають копита від пошкоджень. Ковку коні виконує коваль  - коваль, який має пізнання у ветеринарній ортопедії і володіє навичками поводження з конем.
2. Художня ковка:
   Художня ковка - це виготовлення методом обробки металів, який має загальну назву кування, будь-яких кованих виробів, будь-якого призначення, що мають в обов'язковому порядку властивості художнього твору. Близьке до такого формулювання пояснення можна зустріти в словниках з суспільних наук.
3. Виготовлення кованих виробів :
   а) Гаряче кування;
   б) Холодне кування:

Ковальська справа

                                                   Ковальська справа

Про розвиток цього ремесла свідчать археологічні знахідки на території України, які датуються часом нашої ери. Примітивні копальні по видобутку руди знайдені на Донбасі, Поліссі, в інших місцевостях. Спосіб добування руди залишився незмінним до ХVIII ст., і тому його можна детально описати.

Руду добували з болотних руд, яких було багато в долинах річок, особливо на Подніпров’ї, потім її промивали у воді в кошиках з лози, після цього просушували, подрібнювали, випалювали спочатку на повітрі, потім – у сиродутному горні. Залишки таких печей знайдено у багатьох давньоруських поселеннях. Прийоми обробки металу – кування, зварювання, термічна обробка були однаковими або близько подібними на всіх українських землях. На Русі існувало понад 16 ковальських ремесел, асортимент виробів із заліза і сталі теж був надзвичайно широкий. Це зброя, знаряддя праці, ремісничі інструменти, кінська збруя, предмети домашнього вжитку і побуту, прикраси та елементи одягу.

Нині відомі різноманітні технічні прийоми обробки металів, як стародавні, традиційні, так і нові, сучасні:

1. карбування,
2. інкрустація,
3. гравіювання,
4. штампування,
5. протравлювання,
6. гальванопластика.
   
   
   
   Ковальський реманент
    включав:
   1. ковадло з конусом (дзюбом) з одного і приплюснутою почвою з іншого боку;
   2. маленьке ковадло;
   3. молот дворучний;
   4. молот одноручний;
   5. молот-пробійник;
   6. рубило;
   7. зубило;
   8. лещата (або щипці);
   9. ножиці;
   10. розточка для копит;
   11. різні ножівки, ключі для нарізання гвинтів тощо.